Плескан, журавлі та кривундяки: фольклорна весна

У дитячому фольклорному ансамблі «Цвітень» заздалегідь готуємося зустрічати весну. Розучуємо хороводи, веснянки, гаївки, танці. У них збереглося багато архаїчних рис, як-от імітація тварин і птахів, відтворення рухів людської праці — як засівають, оброблюють землю тощо. Наші предки заклали у календарно-обрядовий фольклор ще й глибокий символічний зміст. Так, коло в танці означає безкінечність.

У Карпатах побутує ритуальний танець освячення зерна. Його виконують під час різдвяних свят тільки чоловіки — танцюють навколо білої ряднини із зерном. Беруться за руки й гуртом рухаються по колу в напрямку руху сонця повільною ходою. Під час освячення пасіки також танцювали такий танець одружені чоловіки, тільки по колу вже викладали топірці.

Символом кола просякнута вся наша танцювальна культура: від дорослих танців до дитячих пісенно-танцювальних ігор. Наприклад, у «Подоляночці» кожна дитина, що йде колом, — душа, яка є частиною безкінечності. А дитина всередині кола — символ земного життя. Із часом, обравши собі заміну, дитина з центру кола стає до гурту — «відлітає у вирій безкінечності».

У нашому колективі маємо кілька улюблених пісень-ігор у колі, а також простих танців, які засновані на інших рухах — оплесках або ході «кривундяками». Розповімо, як у них грати, що в той момент співати та якими історіями «присмачувати».

Маю хустку вишивану

Пісню-гру «Маю хустку вишивану» записали під час фольклорної експедиції в селі Рудники на Івано-Франківщині. У давнину пісня-гра побутувала в репертуарі дорослих, але поступово її перейняли й діти.

Як грають. Усі стають кружка. Хлопчик походжає в колі з вишитою хусткою і на словах «того поцілую» вибирає дівчинку. Вони разом танцюють у колі. Відтак хлопчик кладе дівчинці хустку на плече, вклоняється їй або цілує її у щічку та стає у коло. Гру починають знову. Тепер уже дівчинка походжає у колі та вибирає собі хлопчика. Можна обирати дівчинку, коли хлопчиків у групі мало. Гра триває, доки хочеться грати.

Багато різноманітних ігрових рухів, танців і пісень, що жили у фольклорі дорослих, тепер уже зустрічаються тільки в дитячому ігровому світі. Наприклад, у кругових танках-піснях дітей часто є сюжетний елемент, що нагадує вибір молодої й молодого, коли вони стають на рушник.

Маю хустку вишивану На всі штири роги, На всі штири роги. Кого субі спудобаю, Постелю під ноги, Постелю під ноги.	Кого субі спудобаю, Того поцілюю, Того поцілюю. Тому свою вишивану Хустку подарую, Хустку подарую.

Вишита хустка у наших предків була символом оберегу. Її оспівували у багатьох піснях. А в казках згадували як магічний предмет, бо у вишивку закодовували певну інформацію.

Пояснимо тепер, як діти танцюють у центрі кола, коли вибрали пару. Ось кілька варіантів.

Діти молодшого дошкільного віку беруться за руки і розгойдують їх у такт пісні.

Діти старшого дошкільного віку рухаються вліво-вправо на кожну чверть. Виконують такі елементи:

• хлопчик кладе одну руку дівчинці на плече, іншою бере її під боки;
• дівчинка робить те саме, тільки симетрично;
• хлопчик ступає крок вправо правою ногою, приступає лівою, а потім притупує на місці правою;
• дівчинка одночасно робить те саме, тільки з лівої ноги;
• разом виконують кроки в інший бік.

Якщо діти рухаються вільно, легко вправляються із заданими кроками — ритмічну фігуру кроків можна ускладнити.

Діти беруться за руки і довільно кружляють усередині кола. Але ліпше заохочувати виконувати рухи ніг і рук чітко в ритмі пісні. У такий спосіб поліпшимо відчуття метру та координацію тіла, бо з часом у репертуар прийдуть і складніші народні танці.

Занадився журавель

Пісню-гру «Занадився журавель» записали в селі Хлипнівка Черкаської області.

Як грають. Двоє дітей ведуть діалог у колі. Один — «журавель», інший — «баба»:
— Сіла я на човника морем пливти.
— А де то море?
— Бервенцем заросло.
— А той бервінок?
— Корова зʼїла.
— А де та корова?
— Довбенька підбила.
— А де та довбенька?
— Червачки зʼїли.
— А де ті червачки?
— Журавель зʼїв.
— А де той журавель?
— За дідом сховався.
— А де той дід?
— Коло баби сидить.
— А де та баба?
— Журиться.
— Чого журиться?
— Бо журавель потоптав город.

Усі співають «Занадився журавель».

Занадився журавель, журавель До бабиних конопель, конопель. Приспів: Сякий-такий журавель, Сякий-такий носатий, Сякий-такий цибатий, Сякий-такий дибле, Конопельки щипле. А я тому журавлю, журавлю. Та й ноженьки завʼяжу, завʼяжу. Приспів.	Оце тобі, журавель, журавель. Не літай до конопель, конопель. Приспів. А я тому журавлю, журавлю Та й ноженьки розвʼяжу, розвʼяжу. Приспів. Щоб ти більше не літав, не літав. Конопельки не щипав, не щипав. Приспів.

«Баба» зав’язує «журавля» і прутиком ганяє всередині кола. На словах «А я тому журавлю та й ніженьки зав’яжу» пов’язує хусткою «журавля» і, тримаючи за хустку, походжає з ним по колу. Коли пісня закінчується, учасники вибирають нових «бабу» й «журавля». Гра починається знову.

Кривий танець

Один із найдавніших жанрів народного танцювального мистецтва майже у всіх народів світу — хоровод. Виконавці одночасно танцюють і співають. У давнину хороводи виконували під час обрядів традиційного календарного циклу. Зокрема, це — зустріч весни із веснянками, гаївками, гагілками тощо. Тексти веснянок прості, а рухи плавні, з опорою на основні долі такту.

Кривий танець записали в селі Петрівка Вінницької обл.

Як грають. Дівчата беруться за руки і плавно у ритмі пісні ходять «кривундяками» — наче змійкою. Коли дітей багато, можна йти дворядовою «підківкою». Кінці «підківки» якнайбільше зближені один з одним. Тоді один ряд входить всередину, а другий — виходить.

  

  

А кривого танця… Та й нима їму кінця. Треба їго виводити, Кінець їму находити. Ой, довгої лози, Пасли дівки кози. А парубки завиртали Та й дівчата ни гуляли.

Варіант гри. Три учасники стають трикутником, розмахують хустками — це й буде «підківка». Навколо неї гуртом рухаються діти: йдуть рівним кроком у такт пісні й співають.

Плескан

Дітей старшого дошкільного віку потроху можна ознайомлювати із танцювальною культурою дорослих: гопак, козачок, полька, шумка, карапет, плескан, коломийка, кадриль. Найпростіше почати з танцю, який діти дуже легко повторюють — плескан або плескач. Його основний елемент — ритмічне плескання в долоні.

Танець записали під час етнографічної експедиції у селі Жван на Вінниччині.

Танцюють так. Діти стають навпроти одне одного парами.

2 такти програшу до знаку «реприза» — налаштування на танець.

1-й такт: перша частка — руки в боки, друга частка — оплеск своїми руками, третя частка — оплеск по долонях партнера з притриманням на четверту частку.

2-й такт: так само, як перший.

3-й такт: перша частка — руки в боки, друга частка — оплеск своїми руками, третя — оплеск перехрещеними руками у долоні партнера (права долоня до правої), четверта — оплеск перехрещеними руками у долоні партнера (ліва долоня до лівої).

4-й такт: так само, як перший.

Ритмічна фігура оплесків

5-й такт: відтворення ритмічної фігури спочатку оплесками своїх долонь.

6-й такт: відтворення ритмічної фігури оплесками у долоні партнера.

7-й такт: повтор рухів пʼятого такту.

8-й такт: повтор рухів шостого такту.

9—12-й такти: плескання в долоні партнера.

Пісня-гра й дитячий танець занурюють дітей у різноманітний почуттєвий світ — усе навколо них стає кольоровішим, глибшим. Граючись із фольклором, діти набувають упевненості в колективі. Під час парних або групових ігор часто виникають тісні товариські взаємини. А коли треба вибрати пару або когось замість себе в коло, — діти вчаться долати складний етап вибору. Гра — чудовий засіб на службі виховання, а мудра народна гра, витримана століттями, — й поготів!