Дистанційні заняття: ліки від синдрому відкладеного життя

Не раз у детективних фільмах ми бачили, як слідчі за розбитим годинником на руці потерпілого встановлюють час його загибелі. Для мене, як і для багатьох українців, звичний, розмірений, упорядкований життєвий пульс зупинився о 4:55 24 лютого 2022 року.

Ранковий дзвінок від директора садочка: «На роботу не виходимо — війна!». Шок! Це не вкладалося в голові. Як? Чому? За що? Не вірилося до останнього… Думала, що все буде, як у 2014-му — не так масштабно й жахливо. Але після перших ракетних ударів по Бахмуту на початку березня зрозуміла — цього разу буде інакше.

І замиготіли кадри, мов із фільму жахів: перші руйнування міста, пошкодження садочка, перші втрати друзів та знайомих… Біль. Сльози. Відчай. Евакуація.

Як організували роботу в нових реаліях

Спочатку життя немов застигло, а відтак почало рухатися особ­ливим, винятковим шляхом. Позицію «зараз не до роботи» навіть не розглядали, частку «не» виключили одразу. Часу, щоб оговтатися, не було — діти та їхні батьки чекали від нас рішень і кроків. Тому діяли оперативно: за принципом «тут і зараз», а не «коли полегшає».

Родини наших вихованців опинилися по всьому світу. Без перебільшення! Попри це, педагоги постійно були з ними на зв՚язку. Спочатку телефонні «Як ви?», «Де ви?» та слова підтримки, потім — пошук шляхів ефективної взаємодії з батьками. Ми створили батьківські групи у Viber, надсилали батькам посилання на заняття, ділилися корисними лайфхаками, а головне — порадами психологів щодо збереження емоційного стану дітей. І ось у серпні 2022-го прийняли рішення: працюємо дистанційно. У цей час Бахмут ставав фортецею українського духу, символом українського спротиву росії.

До дистанційної форми роботи нам було не звикати — завдяки карантинному досвіду «ресурсна валіза» в усіх нас була напоготові. Однак як діяти в умовах воєнного стану, готових відповідей не було. Натомість запитань одразу виникло чимало:

• Як віддалено забезпечити позитивний емоційний стан дітей та їхніх батьків, що покинули рідні домівки та опинилися у складних життєвих умовах?
• Як надавати якісні мистецько-освітні послуги?
• Із чого розпочати?
• За допомогою яких технічних засобів, онлайн-сервісів це ліпше зробити?

Тож ми розпочали пошук способів та інструментів, як організувати дистанційне музичне виховання, як реалізувати власні ідеї та задуми за нових обставин. Кожен із нас знайшов індивідуальні можливості для цього — у синхронному й асинхронному форматах.

Синхронні заняття

Синхронні заняття — це онлайн-заняття в реальному часі. Для таких занять використовуємо спеціальні платформи, що дають змогу проводити аудіо- та відеоконференції, як-от: Google Classroom, Zoom, Google Meet тощо. За допомогою інструментарію цих сервісів маємо можливість безпосередньо спілкуватися з вихованцями, проводити різні види музичної діяльності. Натомість діти мають змогу ділитися своїми думками, радіти зустрічі з друзями, хай навіть на екранах моніторів.

Синхронні музичні заняття потребують кропіткої підготовки, зокрема цікавих презентацій, інтерактивних ігор тощо. Потрібно бути в потоці дитячих інтересів. Тримати увагу дітей у тонусі протягом усього заняття — це справжній квест.

Під час синхронних занять батьки мають бути поруч із дитиною: стежити за її поставою, за потреби допомагати, пильнувати, на якій відстані від очей розміщений гаджет — оптимально 50—60 см від екрана.

Асинхронні заняття

Асинхронні заняття передбачають, що батьки в зручний для них час самостійно опрацьовують із дітьми матеріали, які надав музичний керівник. Попередньо ми домовляємося з батьками про найоптимальніший для них канал спілкування — електронна пошта, месенджери, телеграм-канали тощо. Відтак надсилаємо їм посилання на матеріали, а також коментарі та рекомендації, на що потрібно звернути увагу під час заняття.

Ми вирішили не змінювати звичну для дітей кількість занять — двічі на тиждень: одне — синхронне, друге — асинхронне. Тривалість заняття — не більше 10 хв — для дітей молодшої групи, 15 хв — для старшої групи. Заняття має містити не більше трьох-чотирьох музичних активностей, серед яких обов’язковою є руханка або музична рухлива гра.

Які цікавинки використовуємо

Позитивна мотивація до дистанційних музичних занять — передумова їх ефективності. Як сформувати її у дітей? Поділимося своїми спостереженнями, досвідом і цікавинками, як мотивувати дітей та утримувати їхню увагу.

Насамперед важливо правильно виокремити в темі заняття пріоритетний акцент, як-от:

• ігрова ідея — «Космічні мандри», «У гості до фермера», «Музичний магазин»;
• сучасні аспекти, цікаві для дітей явища, події, мультфільми, казки — «Блогери», «Пес Пат­рон», «Пригоди Мавки»;
• теми, пов’язані з українською ідентифікацією, літературною спадщиною українців — «Музичні загадки від Котигорошка», «Вишиванкове музичне асорті» — пісні, ігри, руханки, пов՚язані з вишиванкою, «Смакуємо українське. Музичне меню» тощо.

Для того щоб діти одразу «включились» у заняття, пропонуємо їм почухати носик, потерти вушка, плеснути в долоньки тощо. Кожну зустріч починаємо з привітання, відтак нагадуємо про правила безпеки — це обов’язковий елемент синхронного заняття під час воєнного стану.

Нагадуємо дітям правила безпеки за допомогою віршика: під час його озвучення демонструємо на екрані піктограми відповідно до змісту.
Якщо повітряна тривога лунає, (на екрані з’являється відповідна піктограма)
Ніхто не зволікає.
Гаджети вимикаємо. (на екрані з’являється відповідна піктограма)
Батьків за руку беремо,
В безпечне місце разом ідемо. (на екрані з’являється відповідна піктограма)

Важливу роль відіграє початок музичного заняття. Варто створити ігрову ситуацію, проблему, яку діти зможуть розв՚язати під час заняття.

До дітей молодшої групи може звернутися іграшковий песик Патрон; осінній листочок, що загубився; маленький гарбузик, який шукає друзів, тощо. Старші групи можуть отримати лист із завданням від Святого Миколая, запрошення до країни Меломанії, вирушити на пошуки загубленої мелодії або зниклих смаколиків.

Здебільшого на заняттях практикуємо активне слухання, використовуємо для цього різні атрибути/предмети, як-от: листочки, стрічки, хусточки тощо. Застосовуємо також музикограми — ілюстративні картки, за якими можна стежити, як розгортається музика. Кожен елемент на музикограмі відповідає почутому музичному фрагменту. Дитина водить пальчиком по картці у визначений спосіб і так асоціює довжину намальованих ліній на картці із довжиною музичної фрази, спосіб утворення ліній із музичним малюнком тощо.

Під час слухання музики для визначення її характеру діти самостійно використовують емодзі/смайлики, які є на екрані онлайн-платформ для конференцій: 😊 — весела, 😔 — сумна. А на запитання «Чи сподобалась пісня?» — відверто та щиро ставлять лайки чи дізлайки.

Зі співами — складніше. Зокрема, через технічні нюанси: «фонять» мікрофони, звук відтворюється із запізненням, не вдається досягти унісону дитячих голосів. До того ж музичні керівники часто не мають під рукою музичного інструмента. А співати під фонограму з дітьми віком чотири — п՚ять років у «прямому ефірі» — місія практично нездійсненна. Мені довелося купувати синтезатор — після цього інтерес дітей та батьків до музичних занять значно підвищився. Але все одно співати разом під час синхронних занять непросто. Тому онлайн співаємо індивідуально невеличкі розспівки. Співи практикуємо й у асинхронних заняттях. За бажанням батьки знімають на відео, як дитина виконує ту чи ту пісню, і надсилають фідбек педагогу.

Ігрові музичні активності — улюблена частина заняття. Голов­не, дібрати цікаві ігри. Коли дитині цікаво, вона активно поринає в процес. Кожна дитина має відчувати, що її присутність на занятті важлива та необхідна. Усмішки дітей — індикатор ефективності заняття.

Свята та розваги в умовах дистанційної взаємодії трансформувалися в особливий вид — ми їх називаємо розважальною онлайн-програмою з музикуванням. Наповнення цієї форми роботи має музично-ігровий характер, містить руханки, невеличкі вірші тощо.

Головні помічники в організації цього виду діяльності — батьки. Вони готують костюми, атрибути і, якщо потрібно за сценарієм, невеличкі подарунки. Якщо раніше батьки були лише дотичними до музичної діяльності та здебільшого переймалися тільки святковими ранками, то зараз усе інакше. Співтворчість, співдія, співпраця — стали гаслами нашої взаємодії. Батьки виконують роль своєрідних конекторів між музичним керівником і дитиною.

Отже, минуло вже півтора роки, як працюємо з дітьми в дистанційному форматі. З-поміж переваг такої форми взаємодії можу виокремити такі:

• можливість обміну інформацією між педагогом і дитиною незалежно від місця перебування — тобто у будь-якій частині світу;
• індивідуальний ритм навчання, заняття в зручний для дитини та батьків час, у спокійній атмосфері, в родинному колі;
• виховання самостійності.

Звісно, є й очевидні недоліки такого формату, як-от: відсутність живого емоційного контакту, обмежене спілкування, недостатня рухова активність дитини.

Реалії, в яких ми нині працюємо, складні, але саме вони підштовхують нас перезаряджатися, генерувати нові ідеї, не переставати вірити в себе. Ми разом і це — головне! Тримаймо освітянський стрій!