1
Січень 2022року
освіта майбутнього
імпровізація

Мʼякі навички для жорсткого світу: розвиваємо за допомогою імпровізації

У статті подаємо сім вправ на елементарну імпровізацію. Бути адаптивним у житті, на ходу «ловити хвилю» — актуально як ніколи. Чули приказку: «Уміла готувати, та не вміла подавати»? Вона добре пояснює, для чого потрібні мʼякі навички. Навчіть і своїх вихованців імпровізувати. Це позитивно вплине на розвиток таких їхніх якостей, як самопрезентація, комунікативність, лідерство

Тетяна Хох , музичний педагог, Нюрнберг, Німеччина
Наталія Вишинська , редактор освітніх видань, канд. мистецтвознавства, Київ

М’які навички (з англ. soft skills) або гнучкі навички — це якості, завдяки яким ми успішніше виконуємо свою роботу. Вони не залежать від обсягу знань, що ми набуваємо, коли вчимося тій чи тій справі. М’якими називають навички конструктивно взаємодіяти з людьми; дотримуватися своєї точки зору й переконувати інших; зберігати позитивне, гнучке ставлення до життя; керуватися здоровим ґлуздом тощо. Як бачимо, самі по собі м’які навички у своїй природі мають чимало адаптивного, спонтанного — тобто імпровізаційного!

На музичному занятті імпровізація — бажаний гість. Вона доречна і в спеціальних вправах, і в дрібних моментах, як-от:

  • педагог вітає дітей співом «Добрий день!» на простий мотив;
  • діти в колі обігрують наспівками свої імена;
  • усі разом вигадують значки графічної нотації;
  • діти в парі улаштовують «бесіду» двох персонажей за допомогою шумових інструментів, а решта «розшифровує», про що йдеться;
  • група музикує на перкусійних інструментах тощо.

Далі розглянемо, як саме імпровізація дає поштовх для розвитку м’яких навичок — цінних якостей, що знадобляться дітям упродовж життя.

Які якості та прагнення стимулювати в дітях

В інтерактиві ми навели п’ять м’яких навичок, що їх соціологи та економісти називають найзатребуванішими. І поруч обґрунтували, чому елементарна імпровізація позитивно впливає на ці навички.

Клацайте на плюсики,
щоб прочитати зміст 

Отже, для того щоб розвивати в дітях усі м’які навички — варто ввести в кожне заняття елементи імпровізації. Перейдімо до того, як ви зможете це здійснити зручно для себе й без примусу для дітей.

Як улаштовувати вправи та ігри

Елементи імпровізації вводьте в заняття ще в молодшій групі. Адже в цьому віці дітям «за замовченням» хочеться все спробувати, помацати, погратися — зокрема й зі звуками та елементарними інструментами. Тож імпровізація як форма роботи для них чудово підходить.

Бажано якомога менше пояснювати й розказувати. Натомість намагайтеся одразу все робити разом із дітьми, заохочуйте прикладом, розкривайте кожного з дітей як джерело ідей.

Скажімо, ви добираєте графічне позначення звука, що повторюється, для вправи «Значки-помічники» (див. Додаток). Запитайте в дітей: «Як можна це намалювати?». Діти можуть соромитися говорити, тож запропонуйте їм натомість показувати пальчиком. Зауважте це й озвучте: «Я бачу, що Ганнуся ніби малює поруч кілька крапочок. Правильно? (Дитина підтверджує або пропонує інший варіант.) Нумо так і зробимо». Коли діти помічають, що ви прислухаєтеся до їхніх ідей, то пропонують їх охочіше.

У Додатку — вправи, із якими почнете успішно імпровізувати разом із дітьми. А під час практики неодмінно з’являться власні ідеї. Головне — зробіть це рутиною в хорошому сенсі цього слова. Застосовуйте елементи імпровізації регулярно, щоб діти знали «асортимент», накопичували враження й навички, передбачали й передсмакували практику. А ще — щоб вони упевнювалися, що в них поступово виходить усе ліпше і вдається те, що не вдавалося вчора.

Додаток

Вправи з елементарної імпровізації з групою дошкільників

Привітальна луна

Мета: продемонструвати дітям, що таке імпровізація, і ввести їх у цей стан; заохотити брати участь в імпровізаційних вправах та іграх.

Хід: педагог вітає дітей на початку заняття в імпровізаційний спосіб. Наприклад, проспівує «Вітаю вас!» або «Добрий день!» на простий мотив і заохочує дітей «віддзеркалити» це привітання. Якщо дітей небагато, можна додати до привітання ім’я конкретної дитини, щоб вона відповіла соло, — і так усі по черзі.

Наші імена

Мета: занурювати дітей у можливості імпровізації; познайомитися з дітьми або перезнайомити їх між собою — наприклад, на початку навчального року.

Хід: діти сідають кружка, педагог також у колі. Одна дитина сидить усередині кола, а група імпровізовано проспівує або промовляє її ім’я. Використовують тільки голос, без інструментів.

Варіант І: дитина в колі промовляє своє ім’я чотири рази. Відтак педагог починає проспівувати ім’я цілком або по складах на прості мотиви — так заохочує дітей робити те саме, підлаштовуватися в процесі. Тривалість вправи регулює дитина в центрі: коли вона піднімає руку, — гра призупиняється, опускає руку — продовжується, встає — у центр виходить інша дитина. Гра триває, поки всі не побувають у центрі кола.

Варіант ІІ: дитина в центрі кола заплющує очі й умощується зручно. Група промовляє-проспівує ім’я дитини на різні лади, а вона просто слухає. Педагог у певний момент зупиняє імпровізацію, щоб у центр кола вийшла інша дитина. Гра триває, доки всі не побувають у центрі кола.

Барабанне коло

Мета: вправляти дітей у груповій грі на перкусійних інструментах за мінімальними підказками диригента.

Хід: діти й педагог сидять на підлозі кружка з барабанами. Якщо немає барабанів — із будь-якими інструментами, головне — за кількістю дітей. Педагог починає грати й задає пульсацію. Бажано робити це невербально, без пояснень — привернути увагу дітей жестами й мімікою, відтак одразу переходити до дії.

Група музикує tutti. Педагог регулює гучність — на своєму інструменті грає гучніше або тихіше, а діти підлаштовуються. Виходять звукові хвилі. Будь-які вказівки бажано робити без слів, максимально показувати й спрямовувати прикладом.

Ускладнення І: у якийсь момент педагог вплітає у звучання своє ім’я — промовляє чи проспівує його як завгодно, на свій розсуд. За ним діти по черзі роблять те саме.

Ускладнення ІІ: діти заплющують очі й регулють гучність своєї гри лише за звучанням інструмента педагога.

Як твої справи?

Мета: заохочувати дітей виражати себе без слів, за допомогою музичного інструмента.

Хід: діти й педагог сидять кружка, у кожного перкусійний інструмент. Педагог ставить дитині, що сидить поруч, запитання — наприклад, «Як  твої справи?». Уперше озвучує його словами, потім повторює на інструменті. Дитина відповідає лише на інструменті. Відтак педагог питає вже в іншої дитини — лише на інструменті, а дитина відповідає. І так далі, поки не «висловляться» всі діти.

Для того щоб надихнути дітей відповідати, педагог може запропонувати дітям спитати щось у нього, а він відповідає. Головне — щоб діти запитували не голосом, а лише на інструментах.

Ускладнення: перше запитання ставить педагог, а потім дитина, яка «відповіла», ставить запитання сусіду — і так далі по черзі.

Значки-помічники

Мета: заохотити дітей музикувати на ксилофонах чи мателофонах за графічною нотацією. Значки можна застосувати будь-які (рис.). Успішно «читати ноти» діти зможуть навіть із двома елементами, наприклад один повторюваний звук і глісандо. Пізніше можна додати до них терцію.

Хід: педагог грає на металофоні елемент — наприклад, коротке глісандо. Пропонує дітям вигадати для нього графічну позначку. Малює цю позначку на картонній картці. Усі практикуються виконувати цей елемент — педагог піднімає картку, діти грають його на будь-яких пластинах металофона.

Так само всі разом обирають графічні позначки для інших елементів. Наприклад, педагог пропонує обрати позначки для звуків:

  • що живуть високо чи низько;
  • крокують, стрибають чи біжать;
  • розмовляють гучно чи тихо тощо.

Відтак улаштовують імпровізацію. Усі діти грають, наприклад, квінту — створюють остінатний «килим». Потім за вказівкою педагога хтось із дітей починає комбінувати елементи на картках, як хоче — педагог тримає відповідні картки у визначеному порядку. Коли дитина награється, то передає естафету іншому — називає на ім’я або указує паличкою.

Рис. Приклади графічної нотації

Ритмічне розмаїття

Мета: вправляти дітей виконувати різні ритмічні рисунки та комбінувати їх.

Попередня робота: поступово опрацювати з дітьми ритмічні рисунки з підтекстовкою. Наприклад:

  • «сонечко» — чверть + дві восьмих;
  • «хмара в небі» — чотири чверті;
  • «сніговик» — дві восьмих + чверть, тощо.

Для кожного ритму дібрати зображення, щоб дітям було легко його пригадати.

Хід: діти сидять кружка, у кожного інструмент. Педагог піднімає зображення і дає імпульс — усі починають грати відповідний ритм. У якийсь момент у центр виходить одна дитина й обирає собі пару. Усі мовчать, а ці двоє вільно імпровізують. Після цього педагог зупиняє музикування й запитує у групи: «Як ви гадаєте, про що вони розмовляли на інструментах?». Діти висловлюють припущення. Відтак музикування продовжується, доки всі не заграють у дуетах.

Ускладнення І: не зупиняти музикування, зробити плинне чергування tutti — дует, і так далі.

Ускладнення ІІ: розставити по залі дві-три картинки із різними зображеннями. Біля кожної картинки розташовуються кілька дітей — вони гратимуть відповідний ритм. Епізод tutti грають усі групи разом і намагаються утримувати кожна свій ритм.

Загадкова розмова

Мета: заохочувати дітей до самовираження; стимулювати увагу та фантазію.

Хід: педагог обирає двох дітей і домовляється з ними про ролі — наприклад, кішка й мишка; мама й дитина; велика й маленька машини на дорозі; тощо. Ці діти беруть інструменти й «розмовляють» між собою, а група слухає. Потім розповідає, що відчували персонажі, у якому вони настрої, що одне одному казали тощо.

Ускладнення: сказати ролі дуету на вушко й запропонувати приблизний сценарій — двоє друзів посварилися; мама наполягає, щоб дитина надягла шапку; тато дарує дитині подарунок тощо. Діти «спілкуються» за допомогою інструментів. Решта дітей має висловити припущення — що це за персонажі, про що вони розмовляють.

Важливо: педагог обговорює всі припущення й відповіді дітей: «Мабуть, тобі так здалося тому, що...?», «Які звуки тобі підказали це?». Потім озвучує запланований варіант, утім не наполягає, що він — єдиний правильний.

ЦЕ ЦІКАВО 

Термін «м’які навички» ввели у практику військові США. У 1960—70-х роках вони досліджували, яких якостей потребує група солдат, щоб успішно розв’язувати завдання. «М’які навички» постали в дослідженнях на протиставлення «жорстким навичкам» (англ. hard skills) — тим, що люди застосовують в роботі з технікою й машинами. 

Зараз деякі дослідники пропонують замінити слово «м’який» — вони критикують його за удавану слабкість. Наприклад, економіст та підприємець Сет Ґодін (Seth Godin) стверджує, що м’які навички — ключ до успіху в будь-якій діяльності, ба навіть загалом до щасливого життя. Тож закликає не називати їх «м’якими». З’являються альтернативні словосполуччя: «життєві навички», «потужні навички», «довготривалі навички» тощо.